Матч Вірменії та Туреччини – надпринципове протистояння. Турки досі не визнають геноцид вірмен
Людей скидали в море, водили по колу до знемоги та забивали до смерті.
(Вперше цей текст було опубліковано у березні 2023 року)
Головний тренер збірної Вірменії Олександр Петраков, відповідаючи на запитання про першу гру відбору з Туреччиною у березні сказав, що футбол не повинен бути політизованим. Досить спірне в нинішніх реаліях твердження, але ми вирішили нагадати, чому хтось взагалі політизує матч між збірними Вірменії та Туреччини.
Щоб не вдаватися в історію багатовікових відносин вірмен та турків-османів, просто зауважимо, що головний символ Вірменії – гора Арарат, яка зараз повністю знаходиться на території Туреччини. Але був у відносинах двох народів і значно страшніший епізод. У 1944 році всесвітньо відомий вчений, випускник Львівського університету та колишній помічник прокурора у Бережанах Рафаель Лемкін ввів новий термін – «геноцид». Буквальний переклад – «знищення роду». А першим прикладом для вживання цього терміну Лемкін навів масові вбивства вірмен в Османській імперії.
Сьогодні ці команди знову зійдуться на футбольному полі.
Витоки жорстокості та пошук зрадників
Османська імперія протягом своєї історії залишалася доволі віротерпимою державою. Звісно, про свободу совісті, як ми її зараз розуміємо, мова не йшла, але представники різних віросповідань цілком могли робити тут кар’єру. Вірмени в Османській імперії часто займали нішу торгової діаспори та інтелігенції, як свого часу займали греки та євреї у Західній Європі або корейці в Південно-Східній Азії. Це зараз ми знаємо про вірменську діаспору, розкидану по всьому світу: від Шарля Азнавура у Франції до Кардашянів в США, але до трагічних подій в Туреччині, всі вони здебільшого проживали в межах Османської та Російської імперій.
З кінця ХІХ століття розпочалися великі вірменські погроми («Гамдійська різанина»), що забрали життя близько 100 тисяч вірмен. Османська імперія ставала все слабкішою, в країні почали проявлятися внутрішні суперечності. Якщо раніше вірмени погоджувалися на несправедливі податки для невірних, то тепер ситуація ставала все гострішою, вони стали вимагати для себе більше прав. У Європі та в Туреччині побоювалися зближення вірмен з Росією, адже та давно придивлялася на Західну Вірменію – область, що складалася із 6 провінцій у складі Високої Порти. Деякі гарячі голови у Петербурзі навіть кричали про захоплення Стамбулу і перейменування його в Константинополь. Частина вірмен піддавалася російській пропаганді, що, звісно, не сприяло лояльності до місцевої влади.
Британці та французи давили на Туреччину, аби вони послабили свій тиск на вірмен, але це мало зворотний ефект. У країні, яка швидко біднішала, ставала «хворою людиною Європи», вони виглядали, як внутрішній ворог, який тільки мріє, аби ця країна розпалась. Ще гірше стало, коли у 1908 році до влади в Османській імперії прийшли молодотурки. З однієї сторони – вони виступали за модернізацію за німецьким зразком, але з іншої – будували ідентичність навколо турецької нації. Імперська ідентичність османів йшла в минуле, залишалася лише турецька, а вірменам у ній місця не було.
У 1914 році почалась Перша світова, у якій Османська імперія протистояла Російській. Тоді ще ніхто не знав, що в результаті війни впадуть обидві, але для вірмен у Туреччині це стало початком катастрофи. Справи на Кавказькому фронті у турків йшли дуже погано, а командувач Енвер-паша, щоб хоч якось виправдати провали, знайшов цапа відбувайла. Ними виявилися вірмени, які начебто шпигували на користь росіян. У квітні 1915 було роззброєно їхні національні військові частини, а вже за декілька тижнів розпочалося те, що самі вірмени називають «Велике злодіяння», а ми звикли називати словом «геноцид».
Спроба вирішення вірменського питання
У квітні 1915 року відбулися арешти вірменської інтелігенції у Стамбулі. Спочатку все подавалося як депортація «неблагонадійних» із прифронтових зон. Але одразу ж стало зрозуміло, що переселяють буквально всіх вірмен, а обіцяних таборів для переселенців просто не існує. Їх буквально вивозили в сирійські пустелі, де вони помирали. Якусь частину (в основному дорослих чоловіків) вбивали ще до переміщення. Частими були випадки, коли конвоїри спеціально обирали довші маршрути, аби до місця дислокації дійшло якомога менше людей. Іноді просто вели по колу – завданням було не довести людей в пункт переміщення, а знищити максимальну кількість із них.
Перехід через річки супроводжувався масовим скиданням у воду. Проходження через села теж були смертельним викликом, адже місцеві жителі могли робити із депортованими що завгодно.
Одним із засобів геноциду була «депортація в море». Людей обіцяли відправити на кораблях у Крим, Грецію та інші місця, але відпливши від берега, їх просто скидали за борт. Передбачалося, що вірменське населення не повинно складати більше 10%.
Тим із місцевих, хто хотів приховати бідолах, спалювали будинки. Або просто вбивали на місці. Турецькі чиновники рапортували, що вірменського питання більше не існує, як і не існує самих вірмен. Навіть Гітлер в одній своїх промов на тему євреїв говорив: «Хто тепер згадує про знищення вірмен?».
Місцями туркам чинили досить потужний опір, коли стало зрозуміло, що депортації – це вірна смерть. Кількість жертв називається різною: від 600 тисяч до 1,5 млн. Усього на території Османської імперії проживало близько 2,1 млн вірмен. Головними винуватцями та організаторами геноциду вважаються молодотурецьикй тріумвірат Енвер-паша, Талаат-паша, Джемаль-паша, а також керівник спеціальної організації Беахеддін Шахір. Сьогодні академічні історики усього світу (окрім турецьких та азербайджанських) визнають факт геноциду вірменського населення.
Разом із вірменами геноциду зазнали понтійські греки, загинуло близько 100 тисяч. Для них це була величезна цифра, яка поклала край декількатисячолітній присутності греків у Малій Азії. Ще однією жахливою сторінкою став геноцид древнього ассирійського народу у той самий час. Було вбито близько 750 тисяч ассирійців, що проживали на території Османської імперії.
Протягом 1920-1922 років вірмени провели операцію «Немезида», названу на честь грецької богині помсти. Константинопольський трибунал у 1919 році визнав лідерів молодотурків винними у масових злочинах, присудив їм смертну кару через повішання, але на той час більшість із них вже втекли із Туреччини. Операція «Немезида», яку проводила вірменська політична партія «Дашнкцутюн» мала ціль знайти і знищити усіх організаторів.
Під номером один у списку був Талаат-паша, якого було вбито у Берліні. Вбивство здійснив Согомон Тайлерян, у якого під час геноциду загинула уся сім'я. Берлінський суд виправдав його, визнавши неосудним. Під час кінної прогулянки у Берліні було вбито прем'єр-міністра уряду молодотурок Халім-пашу. В Тіфлісі вбили Джемала-пашу на прізвисько «м'ясник». Всього було вбито 7 високопосадовців, що відповідали за геноцид.
Визнання геноциду у світі та Україні
Туреччина та Азербайджан не визнають геноциду, навіть будують свою зовнішню політику таким чином, щоб інші країни теж не визнавали геноцид вірмен. Турки заявляють, що смерті відбувалися в результаті сутичок, які були спровоковані вірменами, через голод та розрухи, які сталися під час війни, а також несприятливою погодою, в результаті якої тонули баржі із депортованими. Усі докази, у тому числі телеграми Талаат-паші, вони називають сфабрикованими.
На сьогодні понад 30 країн світу, включаючи США, визнали геноцид вірмен на офіційному рівні. Деякі країни визнають на місцевих рівнях, як, наприклад, Україна, де такі рішення прийняли лише декілька областей.
Виявилося, що американські школярі дуже добре знають, що 24 квітня згадують жертв масового вбивства вірмен. А все через те, що Кім Кардашян кожного року нагадує про це у своїх соціальних мережах. Навіть особисто подякувала Джо Байдену за визнання геноциду на найвищому рівні.
***
Вірменія вже грала проти Туреччини. У відобрі на ЧС-2010 двічі поступилася з однаковим рахунком 0:2. Чи допоможе Петраков вірменам хоча б забити перший гол у протистоянні – побачимо сьогодні о 19:00.
Фото: Vangelis Evangeliou/Global Look Press
