«Динамо» злякалося власної тіні – влізло у тяганину «Аріса» та віддавало м‘яч після безідейності в контролі
А Луческу, схоже, до 80-ї хвилини все задовольняло.
«Динамо» продовжило жахливу серію українських команд в єврокубках – на виїзді мінімально поступилося «Арісу» (0:1) у 3-му раунді кваліфікації Ліги конференцій.
Хто дивився матч, той розуміє, що шукати тут якісь ідеї, тактичні мікродуелі та закономірність результату певних епізодів – марна справа. Просто обидві команди зіграли паскудно. Ми ж оперативно розберемо саме проблеми киян, які призвели до цієї плачевної поразки
Спочатку хотілося зазначити, що схожих труднощів й варто було очікувати після матчів з «Минаєм» та «Оболонню» на старті УПЛ. Однак ні – за такою логікою очікувати можна було відкритої гри з великою кількістю моментів в обидві сторони та підсумковою перевагою суперника завдяки помилкам захисників.
Але аж ніяк не можна було очікувати рішення «Динамо» погодитися на тяганину, яку ініціював «Аріс».
***
Склад Мірча Луческу виставив майже ідентичний до попередніх зустрічей, за винятком двох позицій: у центр оборони повернувся Денис Попов, склавши пару Олександру Сироті, а на вістрі неочікувано вийшов Беніто. Як виявилося пізніше, на головну ударну силу, Владислава Ваната, тренерський штаб не міг розраховувати через температуру у молодого форварда.
Був перебір з контролем на своїй половині поля – що чомусь закінчувалося взагалі відмовою від цього контролю
Під час матчу неодноразово з’являлося непереборне бажання влізти у голову Луческу та зрозуміти, чого добивається «Динамо». Практично з першої хвилини контроль м’яча киян поділився на два чітких етапи.
Етап перший: перекатувати його на своїй половині поля, епізодично пасуючи опорникам.
Етап другий: після невдалих спроб знайти таким чином продовження попереду, у хід йшла козирна заготовка – закидання вперед у розрахунку на боротьбу.
Ба більше, ці діагоналі не були зумовлені тиском – динамівці вдавалися до них в необов’язкових ситуаціях. Просто нагадаємо, що за ці м’ячі боролися переважно Буяльський та Беніто, рідше – Кабаєв та Ярмоленко, які грою на другому поверсі похизуватися теж не можуть.
Логіку довгих пасів важко вловити, наприклад, тут:
1.
2.
Ефективною діагональ від центрбека стала лише одного разу – коли Попов знайшов Кабаєва, але той не прийняв м’яч.
Не обійшлося без чергових провалів у захисті, стандарти біля власних воріт – окремий біль
Про провали у центрі оборони варто вже кричати – це давно переросло визначення «міфу» чи «мему», бо історія повторюється з матчу в матч. Першочергово у вічі впадають індивідуальні помилки – але регулярність та їхня наявність у кожного центрбека викликають підозру, що все це є наслідком якогось серйозного збою загалом у командній структурі.
З «Арісом» таких моментів було декілька. Найяскравіший – «привоз» Сироти, коли він заплутав Бущана та Дубінчака (який у підсумку врятував від пропущеного):
Інші епізоди можна перераховувати ще довго – шоу морських котиків від Попова та Бущана, коли м’яч скакав у воротарському майданчику, розриви між парою центрбеків, криві виноси тощо.
Окрім цього, вкотре постає питання стандартів. Їх проти «Динамо» використовують суперники будь-якого рівня. «Аріс» так заробив пенальті з кутового:
А потім ледь не подвоїв перевагу у рахунку зі штрафного:
«Динамо» за такої гри може врятувати лише фактор Буяльського – але він спрацьовує не завжди
Отже, кияни немов злякалися самих себе – і просто погодилися на сценарій греків, втративши половину свого потенціалу. Рахуємо:
1. Шапаренко – неймовірно крутий у просуванні. Але якщо суперник сідає у середній/низький блок, який ніхто не розхитує, то цього просування нікому й не потрібно – опонент сам розступається та дозволяє доставити м’яч у зони, де вже вибудував компактність;
2. Кабаєв – класний у перехідних фазах, коли треба бездумно бігти з м’ячем вперед. Але оббігши одного гравця «Аріса» – ти зустрічаєш другого, оббігши другого – зустрічаєш третього. Влад заробив на собі багато фолів, тільки от левова частка були неподалік центрального кола.
3. Ярмоленко – майстер знайти приховану передачу. Але для цього потрібно мати відкритого/напіввідкритого партнера, що було нереальним завданням при прямолінійності киян проти такої ж пасивної команди.
Як наслідок, з 3-4 речей, на які Луческу робив ставку в УПЛ при побудові атак, актуальною залишилася одна – Буяльський. Усі шанси для взяття воріт до моменту проведення замін «Динамо» створило тоді, коли Віталій знаходив простір між лініями.
1. Попросив м’яч у Ярмоленка – але чомусь вирішив падати з надією на пенальті, а не пробивати у дотик:
2. Попросив м’яч у напівфланзі, після чого створив сприятливі умови для партнерів – ті вивели на удар Шапаренка:
Луческу вкотре в єврокубках затягнув із замінами – а Бражко за 10 хвилин суттєво освіжив гру
І останній акорд – Луческу, мабуть, такий розвиток подій цілком влаштовував. Інакше пояснити відсутність замін до 80-ї хвилини складно.
Активністю у відведені йому 10 хвилин потішив Бражко – спочатку виявляв ініціативу біля чужого карного, потім кілька разів класно вступав у відбір, а наприкінці видав топову діагональ на Дубінчака, яка привела до супермоменту Ярмоленка:
***
Чесно, після фінального свистка є одне-єдине бажання – щоб «Динамо» проти цього «Аріса» зіграло так, як в УПЛ проти «Миная» та «Оболоні».
За цим сценарієм кияни могли б програти навіть з рахунком 2:4 чи 3:5, але водночас зберігали б шанси у якийсь момент скористатися вдачею та перевернути все на свій бік.
А боятися відкритої гри та влізати у тягучий футбол, все одно маючи такі проблеми у захисті – як ми бачимо, було максимально неправильним рішенням.
Фото: «Динамо», скриншоти трансляції FootballHub
