Чаша наполовину повна чи наполовину порожня: підсумки кваліфікації ОІ та сезону волейбольної збірної
Детальний розбір від нашого блогера.
Від редакції: наш блогер Микола Ткаченко весь волейбольний сезон класно освітлював нашу збірну – і у цьому пості він підбиває підсумки останнього великого турніру року. Підтримайте коментарями та плюсами!
***
Закінчилася кваліфікація волейбольних чоловічих команд до Олімпійських ігор-2024, на яких виступала і збірна України. Витримав добу, щоб стихли емоції і зібрати думки докупи, тож тепер можна і поговорити і про квалу, і про сезон збірних в цілому.
Кваліфікація ОІ-2024
На відміну від жіночого турніру, де несподіванку (і то відносну) піднесла лише збірна Домініканської республіки, у чоловіків було набагато цікавіше.
Найгучніше вистрілила збірна Німеччини! Команда, яка займала лише 16-те місце у рейтингу на початку турніру (і шосте у своїй групі), пройшла кваліфікацію без єдиною поразки, обігравши, в тому числі, фаворитів Бразилію та Італію. Німці знайшли баланс у своєму складі (відновився Кампа, а Каліберда, який був основним на Євро, судячи з усього, травмувався, і його топово замінили партнери) і впевнено вибороли путівку на ОІ-2024. Заслужені і вікові лідери Лукас Кампа (37 років) і Ґеорґ Ґроцер (38) отримали шанс зіграти на ОІ наприкінці кар’єри. Дуже потужно і красиво.
Також, дещо несподівано відібралася і збірна Канади. Вони були п’ятими за рейтингом у своїй групі, але їм пощастило з господарями змагань (китайці явно були зайвими у топ-1 сідерах). Північноамериканці змогли обійти вищесіяних Аргентину та Нідерланди, але несподівано в кінці програли ще одній несподіванці – збірній Бельгії. На їх щастя, бельгійці програли у вирішальному матчі болгарам (вели 2-1, але програли на тай-брейку 13:15) і канадці змогли відібратися на ОІ. Порадіємо за етнічних українців Денні Дем’яненка (був основним центральним блокуючим) та Пірсона Ешенка.
В решті, без несподіванок. Польща та США пройшли турнір без єдиної поразки і прогнозовано отримали путівки. А от Бразилії та Японії довелося помучитися і вигравати ключові поєдинки у Італії та Словенії, відповідно. Справилися, допомогли рідні стіни. Хоча на старті добряче буксували (японці ледь виграли у фінів 3-2 та програли єгиптянам 2-3, а бразильці програли німцям, і ледь виграли по 3-2 у чехів та українців, а в кінці так же 3-2 у італійців).
Також цікава була боротьба за африканську путівку (нагадаю, кожна континентальна федерація повинна мати свого представника на ОІ). Єгипет, який програвав 13 очок у рейтингу на початку турніру Тунісу, зміг із запасом перекрити це відставання (наразі, мають невідігрувані +19 балів). Хоча лобовий матч був дуже непростим: виграли 3-2, поступаючись 0-2. Мабуть, це виглядає справедливо, адже єгиптяни щойно стали чемпіонами Африки, а тунісці останнім часом показують слабкий волейбол.
Хороший волейбол продемонстрували Куба, Бельгія, Болгарія, але для прямого попадання на ОІ цього було недостатньо.
Відверто провалилися збірні Ірану (менш несподівано) та Нідерландів (а от це стало для мене великою несподіванкою). Також, слабко відіграла Італія. А от Словенії та Аргентині не вистачило дещиці, щоб здобути прямі путівки на ОІ (всі ці три збірні мають відібратися по добору).
Що там з рейтингом?
Перед початком турніру команди, які займали 10-11 місця у рейтингу, залишали ще собі шанси на добір по рейтингу наступного року. Але несподівані переможці Німеччина та Канада сплутали плани, і тепер лише топ-9 і вище залишають собі шанси на потрапляння на ОІ. Наразі, це Італія, Аргентина, Словенія та Сербія. І якщо перші троє можуть почувати себе впевнено (запас чималий), то сербам ще треба дуже постаратися, щоб залишитися у топі рейтингу. Ліга націй наступного року – це 12 матчів із високим коефіцієнтом турніру (вищим, ніж ЧЄ та кваліфікація ОІ). Тож, принаймні Куба (та і Нідерланди) ще має реальний шанс зачепитися за Олімпіаду.
Ми, на жаль, вже не претендуємо на це.
(зеленим виділені команди, що вже мають путівку на ОІ, синім – що наразі проходять по добору)
Україна
Ми зіграли досить нерівний турнір. Були і справді хороші матчі, були і провальні.
Майже весь турнір ми провели без свого лідера Олега Плотницького, якого турбувала травма коліна. З одного боку, це була велика втрата (а ще згадаємо травму основного центрального блокуючого Дмитра Терьоменка та відрахування основного зв’язуючого Віталія Щиткова), а з іншого, дала можливість проявити себе тим гравцям, які були на других ролях.
Перший матч ми програли Кубі без питань 0-3. Кубинці приїхали на змагання у хорошій формі, і ми не змогли нічого протиставити їхній потужності.
У другому матчі впевнено обіграли непростий (судячи з рейтингу) Іран 3-0. Гру провели впевнено, за що можна похвалити. Найкращими були Василь Тупчій та Тимофій Полуян. Хоча, як показав подальший розвиток подій, іранці були явно не в формі на цьому турнірі (лише одна перемога над Катаром).
Проти Італії не змогли зачепитися. Хоча півтори партії були досить непоганими, і навіть змогли залізти в клатч у першій партії. Але відверто не пішла гра у нашого зв’язуючого Юрія Синиці, найгірший його матч на турнірі. Однак, це був хороший досвід. У всіх цих матчах Плотницький виходив лише на заміну, і лише у прийом.
А от матч проти Бразилії можна занести нам в актив. А перша партія, яку ми виграли 38:36, була найцікавішою за всі змагання. Ми змогли повести 2-1, але дотиснути суперника не змогли. Ба більше, в останніх двох партіях не мали шансів на успіх. Непоганий матч провели Ілля Ковальов, Тупчій та Полуян, а Плотницький вже виходив і на подачу.
Далі йшли два матчі, у яких ми були фаворитами.
Спочатку ми обіграли найслабшу команду групи Катар 3-1 (хоча й пам’ятаємо, що відверто слабких суперників не було). Неприємно програли другу партію, яку мали забирати, і дуже важко виграли третю. Але в цілому, досить непогана вийшла гра. Знову добре проявив себе Полуян, а Плотницький непогано зіграв вже великі хвилини.
Потім обіграли з таким же рахунком непросту Чехію, з якими у нас рахунки ще з минулорічної Ліги націй. Чехи непогано проявили себе до цього, обігравши Іран та ледь не обігравши бразильців (вели 13:9 на тай-брейку). Два сети були впевнено за нами, а от третю програли. Досить серйозно програвали і в четвертій, але спочатку нас повернули в гру блоки Юрія Семенюка, а в кінці добре вийшов на подачу Плотницький. Найкращим же був Ковальов, який показав чудову ефективність (ех, завжди б так).
До останнього матчу проти вже невмотивованої Німеччини ми підходили у піднесеному настрої. Навіть, закрадалися думки, що аби були в оптимальному складі і формі, то могли поборотися і за путівку. Але матч ми не просто програли, а провалили. Німці грали повністю другим складом, але шансів у нас не було від слова «зовсім». Найгірша наша гра на турнірі і закономірна поразка. Одразу після матчу було відчуття сильного розчарування, але зараз вважаю, що це на краще. Аби виграли, то думали б, що все у нас добре і ми не вийшли на ОІ лише через травму Плотницького. А так, є розуміння, що проблем у нас вистачає і їх треба вирішувати. Щодо самої гри, то провалилися не тільки Олег, а і всі решта гравців. Не знаю що це було: втома, недонастрій чи нехватка класу, але є що є.
Отож, ми закінчили змагання на 5-му місці в групі з результатом 3-4 (в прогнозі я давав 4-3, але з приміткою, що це оптимістичний прогноз). Розцінити це можна по-різному. З одного боку, виграли у кого мали чи могли, тобто виконали програму-мінімум (підкреслю, ми не зобов’язані були обігрувати катарців, чехів та іранців, але реально могли це зробити і зробили). З іншого боку, кубинцям, італійцям та німцям програли без питань. Залишається Бразилія, як маркер вдалості чи невдалості. Та і тут кожен бачить те, що вважає за потрібне. Стакан наполовину повний чи пустий – вирішувати вам.
Я б оцінив наші виступи на міцну 4 (по 5-бальній системі). Враховуючи, що для нас це був перший подібний досвід, ми не провалилися, і це вже добре. А досвіду набралися по саме «не хочу», тож це може (і мусить) дати дивіденти у майбутньому.
У рейтингу ми залишилися на приблизно тих же позиціях. Отримали +4 бали (а по ходу турніру і вперше пересікли психологічну позначку у 200 балів), але опустилися на -1 позицію.
Що далі?
Цьогоріч ми отримали неоціненний досвід, якого нам так не вистачало у попередні роки. За рік ми зіграли 25 (!) матчів, у тому числі проти топів, проти яких ніколи раніше не грали (Бразилія, Італія, Куба, Іран, Німеччина). Ми вперше зіграли за часів «золотого покоління» на неєвропейській території (та ще і два таких турніри – Челенджер та кваліфікація Олімпіади). Так, зіграли не дуже вдало, якщо розцінювати виключно турнірні задачі. Але для майбутніх результатів це має дати великий плюс.
Чи можемо ми зробити крок вперед – це питання. З одного боку, ми зараз знаходимося на досить пристойному рівні топ-15 світу, з перспективами досягати 1/4 ЧЄ та 1/8 ЧС. І це непогано, якщо порівнювати з футболом чи баскетболом. З іншого боку, це справді наше «золоте покоління», і невідомо, коли ми ще таке отримаємо. А тому хочеться досягти чогось більшого. Щоб колись зійшлися для нас всі зірки, і ми видали турнір, на кшталт Німеччини у цій кваліфікації. Із результатом у вигляді призового місця на ЧЄ чи ЧС.
А для цього треба «варитися» серед найкращих команд. І нам конче необхідна Ліга націй, всі топи саме там (всі, хто вище нас у рейтингу + Болгарія). Саме такою має бути задача на наступний рік – фінал Золотої ліги і перемога в Челенджері. Це непроста задача. В Золотій лізі будуть бельгійці, чехи, хорвати, португальці. А в Челенджері, якщо туди потрапимо, додасться Катар/Китай та хтось сильний із Ліги націй (Туреччина, Болгарія). Але якщо такої задачі не ставити, прогресу не буде (а нам би дуже хотілося).
Які для цього передумови і що треба зробити?
Кваліфікація показала, що у нас-таки є резерв. Чудово продемонстрував себе Полуян, відносно непогано Владислав Щуров.
Є травмовані Терьоменко та Дмитро Вієцький, які можуть додати глибину і якість на своїх позиціях (наразі Тупчій виглядає більш важливим гравцем, ніж, навіть, Плотницький. Бо за ним нікого, Євгеній Кісілюк явно не тягне).
Треба миритися з Щитковим. Синиця непогано себе показав, але рівно зіграти всі матчі він не може. Тому Щитков дуже потрібен. Угісу Крастіньшу треба вирішити це питання, це в інтересах збірної.
Семенюк і Щуров у парі виглядають слабко. Ми побачили від інших команд, якими мають бути центральні блокуючі в атаці – різкими, гнучкими. У Юрія немає поставленого удару, він прийшов у волейбол пізно і з цим нічого не поробиш (при тому, що як блокуючий він найсильніший у нашій команді). Але і у Владислава ті ж проблеми. Він хлопець молодий, тому треба іти в зал і відпрацьовувати удар годинами. Я його бачу як непоганого бекапа Семенюка. А от в пару з Юрієм треба або Терьоменка (в ідеалі), або Максима Дрозда чемпіонатосвітовського розливу.
Треба забути про рейтинг, якому занадто багато приділяли уваги цьогоріч. Рейтинг прийде сам собою, якщо буде гра. А тому у матчах, що не мають турнірного значення (як цьогоріч з Бельгією у ЗЛ чи Чилі на Челенджері) потрібно більше давати шансів резервістам. Полуян показав, що гравець може дуже додати, якщо йому довіряти.
Психологія – наше все. Точніше, відсутність ментальної стійкості наразі. Треба щось із цим робити. Так, нарешті ми взяли перший важливий клатч за багато матчів проти сильного суперника (Бразилії). Але треба більше, закривати матчі. Гадаю, робота в цьому напрямку ведеться, але треба пробувати різні методи, доки не дасть результату. Добре було б якось додати емоцій Ковальову. Ну може хлопець, може, але тушується після перших невдач. Йому б не такий флегматичний характер, додати емоцій Тупчія, Плотницького, Семенюка.
Налаштування на матч. Тут питання до тренерського штабу. Часто ми просто не потрапляємо у гру. Як з німцями чи кубинцями у кваліфікації ОІ, як було неодноразово на ЧЄ. А якщо ми не включаємося по-максимуму, то перетворюємося на команду топ-30.
Крастіньш – класний спеціаліст. Але можливо, він вже пересидів на цій посаді. Можливо, команді треба більше емоцій, щоб зарядити. І якщо задачу виходу в Лігу націй не буде виконано наступного року, то треба подумати про інші кандидатури. Нам би когось на зразок румуна Ґеорґа Крету зі збірної Словенії, щоб розшевелювати хлопців емоціями
Як би не було, за цією збірною цікаво спостерігати і вболівати. Тож, сподіваюся, наступний рік подарує багато емоцій і, бажано, позитивних.
Замість епілогу
Моя «місія» у волейбольному сезоні виконана. Це були неймовірні 49 матчів (24 у жінок і 25 у чоловіків), було що обговорити і проаналізувати. Але починається регулярка НБА і до наступного року я погружаюся туди (НБА, ҐСВ та Стеф Каррі – моя головна любов). Тож, до наступної Золотої ліги не планую писати про волейбол. Хіба що наші клуби дадуть привід у єврокубках написати про них. Я ж буду залітати на волейбольну гілку і активно спілкуватися на тему українського та світового волейболу.
Дякую всім активним користувачам волейбольного ком’юніті, які підтримували мене і активно переживали за наші збірні та обговорювали це у волейбольних новинах та постах. Особлива подяку Ігорю Яндовичу, якого «зустрів» на баскетбольному конкурсі «Травневе божевілля», і який своїм прикладом спонукав мене писати про волейбол (його матеріал про «Прометей» топчик, перечитайте при нагоді). Вболіваю за тебе, друже, у фіналі боксерського конкурсу «Вище пояса!».
Всім миру! Все буде Україна!
